Вже майже два тижні у Торонто погодою керує весна. Весна не боязка, не скромна, а нахабна, що викликає, що з усіх боків пахне влітку. Тому витягаю із засіків торішній велосипедно-мандрівний репортаж про славне місто Торонто.

Минулого року я вчетверте відвідав Північну Америку, цього разу включаючи другу за розмірами країну у світі – Канаду. Хоча я був тільки в основних містах і глибинку Канади не бачив, короткий огляд цієї країни цілком можу зробити.

На північ від Ангкор Тхома в тіні джунглів причаївся від галасливих туристичних потоків масштабний храм Preah Khan, збудований наприкінці XII століття королем Джаяварманом VII, щоб вшанувати пам'ять свого батька. Галереями та двориками майже не відновленого, а лише очищеного від заростей храму неймовірно приємно прогулюватися, відчуваючи себе практично першовідкривачам.

Давним-давно, на зорі часів, один важливий і гордий фракійський авторитет на ім'я Мена поклав тут камінь, який довго й завзято носив із собою в наплічному мішку. Сів на нього і почав чекати. Потроху до нього підходили його шанувальники. Задавали життєві питання та брали автографи. Закінчилося тим, що з сусідської каменоломні фанати Мени перетягали всі камені і самі не помітили, як побудували місто навколо нього.

Це знайомство почалося насамперед із океану. Ось начебто й не скажеш, що цей океан у нас перший, адже ми вже бачили шматочок Індійського океану в Індії та на Балі, а краєчок Тихого - на східному узбережжі філіппінського острова Лусон. Але після того, як віч-на-віч зустрічаєшся з Атлантикою - всі інші тут же здаються ніби його молодшими братами.

Наш літак летів над Атлантичним океаном. Вже добігав кінця наш переліт з Старого до Нового Світу. І ось на горизонті під нами за блакитною гладдю океану з'явилася Земля! Ось він, американський континент, про який стільки часу доводилося мріяти. Ще десь годину літак летів над бразильськими полями та пустельми, після чого став знижуватися.

Ще до того, як ми дісталися водоспадів Ігуасу, хтось заїкнувся про те, що в тих місцях водяться якісь єноти, які просто проходу нікому не дають!! Після такого повідомлення всі мої думки, звісно, були лише про них! І навіть водоспади мене якось спочатку мало цікавили - дуже хотілося знайти хоч одного єнота!!

Зараз вже складно повірити, але цілих три тижні нашого життя пролетіли у Болівії! Країна, яка завжди була для нас однією великою загадкою, щодня відкривала якусь нову свою грань, новий прихований раніше шматочок – стаючи трохи зрозумілішою і в той же час ще загадковішою.

Село Мунрігорі зовсім невелике. За бажання її всю можна обійти за 1,5 години. Почали ми прямо з того місця, де закінчилася наша екскурсія Сундарбаном-на невеликій греблі. У цих місцях риболовля - це основне заняття, що допомагає людям вижити.

Все почалося з найкоротшої поїздки на аеропортовому шатлі – у нас у Нижньому він просто робить розворот, щоб підвезти людей із терміналу до літака. 50 хвилин польоту до Москви, півтори години пересадки, 3 години до Баку - і ось я вже виходжу задоволений і навіть не дуже втомлений з аеропорту імені Гейдара Алієва, який, до речі, збудований у вигляді месопотамського зіккурата, чи ступінчастої піраміди. Незважаючи на те, що час близько 6-ї ранку, вже досить тепло.

Відень - не лише гарне місто, але й дуже зручне. Спробуємо розібратися, з яких елементів складається затишне міське середовище, як і для кого воно побудоване.

Я дуже люблю ходити музеями. Мені подобаються тематичні вибірки, коли багато предметів можна візуально порівнювати між собою. Особливо хочеться відвідати музеї зі старанно підібраними еспонатами. І одним із таких музеїв безперечно є Віденський музей історії мистецтв, який вражає як своєю колекцією, так і архітектурою.

Давно збиралися злітати в Європу перед Різдвом з метою подивитися, як усе там барвисто прикрашене і перейнятися святковою атмосферою. Але весь час щось відволікало, то нові проекти на роботі, то нова робота, то відсутність спонсора коштів, то діти... І цього року все склалося, і ми таки полетіли...

Хочу розповісти докладно про наш автомобільний маршрут Австрією в липні 2016 року, спираючись на організацію поїздки та поділитися корисними джерелами. Тематикою нашої подорожі були гори і, перш за все, ми хотіли провести якомога більше часу в них, захопивши, втім, і кілька міст.

Є міста, в які хочеться повернутися знову і знову. Сідней – з-поміж них. Я бував там не раз, але щоразу це місто надихає і зачаровує. Одвічне змагання за першість між Сіднеєм і Мельбурном проходить зі змінним успіхом, але регулярно і те й інше місто визнаються одним із найзручніших для життя. Мельбурн, звичайно, дуже гарний, але в моєму особистому рейтингу Сідней все-таки виграє.