Новий Орлеан
І ось нарешті я дістався найцікавішого місця в США.
Вперше я був зачарований Новим Орлеаном, коли в дитинстві переглянув серію Джеймса Бонда Live And Let Die (1973). Потім був фільм Angel Heart (1987) та гра Gabriel Knight. Я вирішив, що обов'язково тут колись опинюся. Мене манила бурхлива мішанина культур та атмосфера вічного свята. І треба сказати, що Новий Орлеан мене не розчарував, навіть незважаючи на те, що він був напівпорожній, напівзакритий і повною мірою відчути атмосферу цього місця не вдалося.
Поряд із Бостоном це найєвропейськіше місто Америки. Як відомо, португальська спадщина легко визначається по чорно-білій бруківці, а французька - по кованих балкончиках. Тут цього добра навалом:
Вивіска добре передає новоорлеанський акцент.
До речі, магазинів, де крутять сигари, досить багато - ще одна причина любити це місто.
Магазин вуду. Усередині купа будь-якого безглуздого барахла.
Буквально за кілька годин до мого приїзду біля цієї крамниці когось пристрелили (це центр міста, якщо що).
Після прибуття в Новий Орлеан я помітив, що в готелі готелів дуже багато чорних хлопців і дівчат різного віку. Виявилося, що це розселили евакуантів із міста Лейк Чарльз, де нещодавно пройшов руйнівний ураган. Вбитий та вбивця теж були звідти.
Пам'ятник Ігнатію Райлі – персонажу з книги Confederacy of Dunces. Це культовий роман про Новий Орлеан. Я колись пробував його читати, але не подужав.
Локдаун був настільки суворим, що влада навіть закрила цвинтарі. Ось нахрена? Яка тут може бути логіка?
Хоча ні, у місті ж з давніх-давен практикують культ вуду; мабуть бояться, що зомбі заразять жителів коронавірусом.
Містом регулярно курсують трамвайчики.
Намиста - головна прикраса на Марді Гра.
Культове Cafe Du Monde, де роблять французькі солодощі Beignet. Нагадує пітерські пампушки, але солодше і з величезною кількістю пудри.
Коли ми вже заговорили про їжу, у Новому Орлеані дикий заміс з каджунської, креольської та французької кухні. Не дуже здорова та дієтична їжа, але спробувати варто. Я не дуже жалую морепродукти, тому більшість делікатесів пройшло повз мене.
Довелося спробувати Po' Boy – ростбіф із підливою на булці.
Червоні боби та рис.
У Новому Орлеані є квартал Garden District із найкрасивішими будинками у стилі Greek Revival. Один із найдорожчих районів міста.
Добре напевно спекотним луїзіанським вечором сидіти на такій терасі і курити сигару.
Обов'язкова деталь цих чудових фасадів – це мексиканці на сходах, що їх ремонтують.
Яким може бути відвідування Луїзіани без екскурсії на болота?
Трохи від'їжджаєш у глибинку і одразу з'являються прапори Trump/Pence.
Це так звані "bayou". Їх дуже люблять знімати у кіно.
Тут мешкає купа алігаторів. Гід годував їх маршмеллоу, гладив як собак і примовляв “good boy”;)
Історія Луїзіани та становлення Нового Орлеана як найбагатшого міста США нерозривно пов'язана з работоргівлею. Колись штат був третім за кількістю рабів і на околицях досі збереглося багато плантацій. Багато хто з них переобладнаний у краєзнавчі музеї.
У Луїзіані плантатори жили майже виключно за рахунок цукрової тростини (бавовна вирощували на північ), але основний дохід отримували продаючи рабів. Роботоргівля була дуже вигідна, тому що негритянське населення постійно розмножувалося і під нього можна було брати кредити, укладати угоди та інше. Жах.
Я відвідав плантацію Oak Alley; тут знімали багато фільмів і навіть Тарантіно відзначився.
Карта рабовласницького півдня.
Кандали.
А отак раби жили. Спека на вулиці така, що не дай Боже. Я навіть уявити не можу якомога цілий день працювати в таких умовах.
Коротше кажучи, Новий Орлеан – найцікавіше місто в США. Він гарний, але брудний та кримінальний. На французьку спадщину тут нашарувалась типова культура американського півдня і це приголомшливо. Тут тепло, але вогкість зашкалює. Погода часто "тішить" місцевих ураганами та іншими катаклізмами. Але я розумію людей, які хочуть тут жити.
Я обов'язково сюди повернуся, коли істерія з ковідом скінчиться.