Баварська комуна Берхтесгаден знаменита своїм дивовижним за красою озером Кенігзеє, розташованим в ущелині серед гір в Альпах. Особливо воно мальовниче восени, серед жовтих та червоних дерев. У цих же місцях можна подивитися соляні шахти, в яких понад 500 років видобували сіль, а зараз це захоплюючий, підземний атракціон. А ще вона знаменита своєю горою Кельштайн, з якої відкривається чудовий краєвид на всю комунну, Альпи та на прилеглі околиці на відстань до двохсот кілометрів. Кажуть, що за хорошої погоди з цієї гори можна побачити і Зальцбург, до якого звідси всього тридцять кілометрів, але це так кажуть... Не знаю, наскільки це правда...
Саме цю гору облюбував Мартін Борман, щоб зробити подарунок до п'ятдесятиріччя фюрера.
Орлине Гніздо, м. Кельштайн, Берхтесгаден, Баварія, Німеччина, 03.07.2011
Маленький, затишний, чайний будиночок, що згодом став однією з резиденцій Гітлера. Будівництво його почалося в 1937 році з ініціативи Бормана з прокладання дороги, протяжністю близько 6,5 км і через п'ять тунелів. Дорога закінчується майданчиком перед скелею, в якій за допомогою вибухів пробили шостий тунель завдовжки 124 м, що приводить до ліфта, оздобленого відполірованою до золотого блиску бронзою. За сорок одну секунду ліфт піднімається на висоту 124 метри і потрапляє у чайний будиночок.
Усі роботи з будівництва та прокладання дороги були закінчені протягом тринадцяти місяців. Влітку 1938 року майбутня резиденція Гітлера була готова до експлуатації.
У квітні 1945 року під час масованого нальоту британської авіації цей район чайний будиночок вцілів. Жодна бомба не потрапила на її територію. Англійські пілоти просто не побачили в цій "дачці" чогось серйозного.
Вдруге Орлине Гніздо вціліло 1951 року, коли воно було передано американською окупаційною владою Баварії. Баварський уряд вирішив знести будиночок, щоб сюди не приїжджали шанувальники фюрера. Проте влада округу Берхтесгаден тимчасово заблокувала цю постанову і після переговорів було вирішено підірвати тільки руїни бункера Гітлера, розташовані нижче.
На сьогоднішній день Орлине Гніздо це розкішний ресторан. Просто ресторан, без жодних музеїв. У погану погоду гості можуть обідати всередині будиночка, у сонячні дні можна пити пиво, сидячи на відкритій терасі.
Можливо, навіть саме на цій терасі Гітлер приймав у себе в гостях герцога і герцогиню Віндзорських восени 1937 року. Я ж сюди приїхав, щоб укотре доторкнутися до історії ВМВ II, і просто погуляти Баварськими Альпами.
Більшість туристів не йдуть далі від цього місця.
Даремно, там також є що подивитися. Правда доріжка туди не надто широка, не дуже зручна для прогулянок і тримаючись за ручки там не схожий... Там затишно одиночкам, на кшталт мене...
Ось, наприклад, вид на Королівське озеро (Кенігзеє), але він практично не відрізняється від того, що можна побачити біля хреста.
Трохи далі скелі, стежки... Колись ними (стежками) напевно гуляв Гітлер і його найближчі соратники...
Якісь сходи у скелях... Цікаво, чи було таке в тих далеких сорокових? Цими доріжками справді не так просто пробратися...
Ближче до гірського масиву невисокий кам'яний паркан, призначення та історія якого залишилися мені не зрозумілі... Стежка йде й далі, але вона йде вниз, а перспектива прокинутися тут до темряви мене зовсім не тішила і я повернув назад.
Ще трохи видів... Десь там унизу за урвищем знаходиться село Берхтесгаден
Покажчики підказують у який бік повертатися і відстань до часу. Без них, якщо хочеться урізноманітнити маршрут і не ходити двічі однією і тією ж дорогою, розібратися не так то просто... Аж надто тут все неоднозначно. Весь час ризикуєш упертися в якуб-нібуль скелю.
Рівно за двадцять хвилин, як було зазначено, знову виходжу до Орлиного Гнізда. На цій фотографії видно уступ, на якому притулився будиночок.
Відразу за Гніздом стежка веде до тієї самої стоянки, з якої починається 124-метровий тунель до ліфта, і я спускаюся вниз до залишків бункера Гітлера, доки не почався дощ... Але про це наступного разу...
