На північ Північної Америки. Далі – лише океан! Або небо...

А ось і селище Якірне, воно ж - Анкорідж, воно ж - не столиця Аляски.
Столиця Аляски - Джуно, місто в яке не ведуть дороги і в 6 разів менше від Анкоріджа!




Сучасне американське місто. Величезний залізничний вокзал, 3 аеропорти (!) (місцевий, міжнародний та для приватних літаків) плюс ще один військовий! Взагалі мала авіація на Алясці розвинена дуже пристойно, на стоянці в аеропорту близько 100 легких літаків.

У місті є хмарочоси, під 20 поверхів, величезні торгово-розважальні моли, порт з великими кораблями, бари та ресторани в достатку.

Люди скоєно нормальні та різні. На під'їзді до міста нас на величезній швидкості випередив хлопець на спортбайку, у джинсах, сорочці та без шолома. Думаю, валив щонайменше 200! За ним поліцейський автомобіль. Так спортбайкер звернув через пісочнотрав'яну роздільну, злегка знизивши швидкість, а поліція промчала повз ))

До речі про поліцію, в Анкориджі є музей поліції, а головним експонатом є протокол про затримання Стіва МакКуїна за керування нетверезим та його портрет.

У барі, де ми вечеряли, народ контактний і чуйний.

Біля військової бази напис - Служити на Алясці - привілей! Так вони ставляться до батьківщини.
А в аеропорту є навіть спеціальне місце, частина терміналу лише для військових.

Негрів практично немає. Бомжів теж, суворість клімату та життя всіх змушує працювати, тут у картонній коробці та з благодійним супчиком не проживеш.
Будинки, до речі, теж сендвічпанельні. Але абсолютно нормальні, а не як на Півночі Норвегії чи Фінляндії – вікна нормального розміру, а самі будиночки не дуже маленького обсягу.

В Анкориджі величезний музей ВПС, де є навіть 747 Боїнг!
А який у Якірному Музей сучасного мистецтва! Повний інтерактив та перфоманс!
І що приємно, скрізь то тут, то там проявляється слово - російська, росіяни.

Як місто, Анкорідж виглядає дуже мило і рясно прикрашений квітами. Іноді мені здавалося, що на вулицях проводитиметься конкурс з флористики – висячі прикрашають кожен ліхтарний стовп, нескінченною чергою йдуть грядки та клумби вздовж тротуарів з червоними, синіми, жовтими, білими. І приємно те, що навколо цієї краси молоді берізки! Довга зима накладає свій відбиток на сприйняття краси.
Все це – Аляска! Наша колись земля...

За статистикою, на Алясці землетрусів більше, ніж у Каліфорнії! Непроста земля. А сама Аляска приєдналася до США лише 1959 року! Ставши 49-м штатом.
Є в Аляски і поетичний слоган - "Останній рубіж", The Last Frontier.
Так Аляску називають через її віддаленість від основної території США та різноманітність ландшафту та клімату. А ще її називають "Країна Опівнічного Сонця" (ну майже країна вічнозелених помідорів) The Land of the Midnight Sun, через довгі полярні дні, але де так і не встигають дозріти томати))
А в принципі в перекладі з ескімосько-алеутської – це Велика земля, або Місце, де багато китів.
Все вірно, не причепитися. І кити на місці, і землі багато.

Їдемо на південь Аляски – Seward. Бухти, фіорди, оточені сніговими вершинами, льодовики та кити.
І все це прикрашається тлом упорядкованості та поваги до природи.
Багато місць, що нагадують про старательське минуле. Тут тобі і будиночки, і навіть організовані тури зі спробою намити трохи золота. Пробувати не стали, навіщо нам воно, золото, ми самі практично дорогі комусь...














Але те, що тут було і є тепер, звичайно, вражає!
Дорога вздовж бухти дає можливість їхати практично берегом Океану. Відчуття – феєричні.
Ти на іншому боці Землі і водночас поруч із нашою країною.




Скрізь на Алясці приємно починати харчування із чашки супу chowder. Він завжди різний у всіх закладах громадського харчування, мені сподобався smoked salmon chowder, з копченим лососем. Напевно, з оригіналом має мало спільного, крім кремової основи, але теж дуже смачно. Крім того, в багатьох ресторанах є свої пивоварні і ми пробували місцеві сорти Аляски (хороший Alaskan stout).
Піддавшись ажіотажу населення – вони із захопленням жерли (саме жерли!) King crabs цілими відрами – таки й ми не відмовили своєму шлунку. King crabs коштує взагалі $33-45.

Мальовниче містечко Сьюард розташоване прямо на березі затоки Воскресіння.
Як порт місце було відкрито російським торговцем хутром Олександром Барановим в 18-му столітті, але саме місто Сьюард заснували тільки на початку 20-го. З приходом нафтодоларів місто розрослося, потім прийшла ще залізниця Alaska Railroad. І все ожило!
Місто активно зростало і розвивалося до 1964 року, допоки його практично не знищив землетрус, що спричинив цунамі і вибухи нафтосховищ. Сьюард був повністю зруйнований, від гавані та системи залізниць не залишилося й сліду.
Потім усі відновили і місто залишилося середньостатистичним американським містом - із портом, із запахом риби та квадратно-гніздовим методом планування.
Головними його пам'ятками є фіорди та льодовики.

Наситившись природними смаколиками та будучи обмеженими у часі, ми повернулися до Анкоріджу, де й завершили свою подорож на мотоциклах.
Тепер – Аляска з висоти польоту сталевих птахів.















Дякую всім, хто допоміг здійснити цю поїздку, хто підтримав у дорозі та вдома, дякую американцям та канадцям за душевне ставлення до гостей та дбайливе ставлення до своєї землі!
Дякую Дорозі за те, що не скривдила!