Влітку 2010 року я з групою туристів-мандрівників здійснив подорож Абхазією «Апсни: пальми і самшити». На момент приїзду групи до Абхазії маршрут змінився до невпізнання, і він продовжував змінюватись під час шляху. Ми діяли згідно з щасливими обставинами та своїм настроєм.:)
У перший деньми дійшли з місця нашої наметової стоянки біля пансіонату Мюссера до покинутого села Амбара, колишнього столицею абхазьких піратів, побували в стародавньому храмі (імовірно VI в н.е.). Плющ і камінь злилися воєдино у цій будівлі та підтримують один одного перед натиском часу. Амбара – дуже атмосферне місце… Похід в Абмбру став першим випробуванням – близько кілометра довелося йти вздовж скелі прямовисної, що стрімко йде прямо в море, ми йшли по коліно, а то й по пояс у воді і хвилі, розбиваючись об скелі, обгортали нас бризками.
На другий день ми вирушили в гори по Ріцинському шосе: в ущелину бурхливої Бзибі і Юпшари з його стрімкими скелями, що нависають над дорогою... Заїхали скуштувати ауадхарського нарзану і піднялися на високогірну пасовищу Пив під перевалом Анчхо. Після щільного обіду зробили для розминки вилазку без рюкзаків у район, званий Семизер'є, для багатьох з нашої команди це був перший досвід прогулянки альпійськими луками. До семи озер ми так і не дійшли, але вражень від неземної краси нам і так було достатньо!
Повернулися на стоянку на заході сонця.
Третій день – бойове хрещення для тих з нас, хто ще не був у горах, досить важкий підйом на перевал – на хребет Багрі Яшта (місцев. Баграт Яшта) та спуск альпійськими луками та полями квітучого чагарника рододендрону до озера, де стоїть балаган мудрого пастуха Соломона.
Соломон піднімається в ці краї з самого дитинства, в озері біля балагана він навчився плавати, три місяці на рік він проводить у цих горах…
Соломон зустрів нас по-гірськи – мамалигою, аджиком, сиром та козячим м'ясом. У його балагані живуть дивовижні, дуже самобутні люди: Микола та Андрій на прізвисько «прапор». Миколай не знайшов собі місця у своєму рідному Ленінграді і ще наприкінці 80-х років приїхав до Абхазії у пошуках кращого життя, з тих пір і пасе кіз разом із Соломоном. Андрій худорлявий неспокійний абхаз, воював усю війну, весь час на передовій. Андрій весь час трохи не в собі, з дивним почуттям гумору, але, як і всі жителі балагану, дуже добрий і гостинний.
На четвертий деньдо обіду ми відпочивали, а потім вирушили в пригоду, запропоновану нам Соломоном. Ми пішли до нарзана, що випливає в одного з приток р. Ірпінь. Цього року ми були першими, хто пішов туди, а тому стежка була заросла колючкою та чагарником, нам довелося йти без стежки по крутому схилу, чіпляючись за траву та чагарник. На галявині у нарзану на нас чекав сюрприз – 4 сарни вийшли на водопій. Одну з них підстрелив Соломон, і ввечері ми частувалися м'ясом дичини.
П'ятий день – ще одне випробування, спуск у Псху. Ми вже потоваришували з Соломоном, Миколою та Андрієм, і йти було важко.
Недовге піднесення в альпійські луки, зустріч із першим російським пастухом із села Псху, Миколою Головком. Наш перший мед із села Псху. Псху – це справжнє російське село у самому серці Абхазії. Єдина вулиця завдовжки майже 5 кілометрів, православна церква, дерев'яні та саманні будинки. І російські люди – з блакитними очима та русявим волоссям.
Після балагана Головка довгий спуск по полю лопухів і борщівників заввишки вищий за людський зріст і лісом велетенських буків, грабів і каштанів.
Зупинилися біля будинку козака Миколи Плужнікова та його дружини Оксани. Вони живуть на хуторі Рікза за два кілометри від села, на невеликій лісовій галявині. Їхні доньки – прекрасні лісові феї… а може, чортята.
Микола вражає своєю ґрунтовністю, він сам людина-гора, у нього міцне господарство, каже неспішно і все в нього зроблено добре, добротно…
На наступний, шостий день рибалили , ходили на водоспад, об'їдалися дикою черешнею, купували мед і дійшли до Псху.
Зупинилися в самому центрі села, біля недобудованого готелю, місцева жінка пригостила нас балоном молока та кількома десятками яєць. Прекрасна вечеря: молоко із Псху, хліб та мед від Миколи Головка, гірський сир, подарований Соломоном.
Сьомий день – ми йдемо на дольмен, снідаємо яєчнею та вилітаємо в цивілізацію. Політ на кукурудзяні – це як на маршрутці з водієм кавказцем, лише повітрям. Захоплює дух…
Купання в гарячому киндизькому джерелі, вечірній Сухум, ресторан, зручне м'яке ліжко… Цивілізація!
Восьмий день- Поїздка в Хуап, гірське абхазьке село. Тут люди живуть вільно, працюють на себе. Їздять на УАЗіках та радянського виробництва жигулях. Тут живе Василь Еристава, єдиний майстер, який робить національні абхазькі музичні інструменти. Недоїхавши до Василя нас закликав до себе «на кухоль мацоні» Денис, молодий абхазець, що приїжджає на літо до своєї матері з Москви. Москва його не зіпсувала, «кухоль мацоні» переріс у застілля з вином, сиром, хлібом і аджикою... До Василя ми прийшли вже п'яні. Василь був теж п'яний, і інструменти він все роздав дітям, тому ми пішли до річки – це скелястий каньйон із водоспадом, порослий самшитом і мохом. Після гуляння купатися під водоспадом було просто чарівно! Відчуття в ущелині - "Володар кілець".
Дев'ятий день - останній день подорожі, вранці ми сіли в УАЗ і поїхали гірськими грунтовками в село Гарп і далі в Отхару. У Отхарі ми побували на величезному і потужному дольмені з кромлехами (кам'яними колами, як у Стоунхенджі, тільки менше), потім, заїхавши на форелеве господарство, повернулися до Мюссера. Сонце, піщаний пляж, тінь вікових сосен, смажена на багатті форель і зварена в казанку кава... Рай!
