Подорож у Долину Смерті, Сполучені Штати

Сполучені Штати

Усі країни ⁽²⁹⁹⁾ Є Єгипет ⁽¹⁾ І Індонезія ⁽⁸⁾ Індія ⁽⁵⁾ Іран ⁽¹⁾ Ісландія ⁽²⁾ Іспанія ⁽⁹⁾ Італія ⁽¹⁷⁾ А Абхазія ⁽²⁾ Австралія ⁽⁵⁾ Австрія ⁽⁴⁾ Азербайджан ⁽¹⁾ Албанія ⁽³⁾ Алжир ⁽¹⁾ Аргентина ⁽²⁾ Б Бангладеш ⁽¹⁾ Болгарія ⁽¹⁾ Болівія ⁽¹⁾ Бразилія ⁽³⁾ В В'єтнам ⁽²⁾ Вануату ⁽¹⁾ Вірменія ⁽¹⁾ Г Гонконг ⁽¹²⁾ Греція ⁽³⁾ Грузія ⁽¹⁾ Д Данія ⁽¹⁾ Домініканська республіка ⁽¹⁾ Е Естонія ⁽⁴⁾ З Західна Сахара ⁽¹⁾ Й Йорданія ⁽¹⁾ К Казахстан ⁽¹⁾ Камбоджа ⁽¹⁾ Канада ⁽¹⁶⁾ Китай ⁽²⁾ Куба ⁽²⁾ Л Лаос ⁽³⁾ М М'янма ⁽¹⁾ Мадейра ⁽¹⁾ Макао ⁽¹⁾ Малайзія ⁽²⁾ Мальдіви ⁽¹⁾ Мексика ⁽³⁾ Монако ⁽¹⁾ Монголія ⁽¹⁾ Н Норвегія ⁽¹²⁾ Нідерланди ⁽⁴⁾ Німеччина ⁽¹⁵⁾ О Об'єднане Королівство ⁽¹⁰⁾ Об'єднані Арабські Емірати ⁽²⁾ Острів Херд і Макдональд ⁽¹⁾ П Панама ⁽¹⁾ Польща ⁽⁶⁾ Португалія ⁽⁶⁾ Піткерн ⁽⁶⁾ С Самоа ⁽²⁾ Сан-Томе і Принсіпі ⁽¹⁾ Сейшельські острови ⁽¹⁾ Словенія ⁽¹⁾ Сполучені Штати ⁽⁵⁵⁾ Сінгапур ⁽³⁾ Т Таїланд ⁽³⁾ Туреччина ⁽²⁾ У Угорщина ⁽⁴⁾ Україна ⁽⁸⁾ Ф Фолклендські острови ⁽¹⁾ Франція ⁽⁹⁾ Філіппіни ⁽²⁾ Фінляндія ⁽²⁾ Ч Чехія ⁽³⁾ Чорногорія ⁽¹⁾ Ш Швейцарія ⁽³⁾ Швеція ⁽⁴⁾

Подорож у Долину Смерті

Фотографії з квітневої Долини Смерті я почну показувати з кінця :)
Це вже практично останній зроблений у той день кадр – захід сонця. Далі була просто зворотна дорога до нашого готелю у Вегасі, здебільшого вже у повній темряві, з однією лише невеликою зупинкою у придорожнього Walgreens для покупки нових тапок. Чому необхідність у такій покупці виникла – поясню нижче. А саме цей знімок я залишаю над катом тому, що на Флікрі він виявився найпопулярнішим зі зроблених того дня.

Ну а решта – по порядку.
У Долину Смерті ми вирушили саме після першої шлюбної ночі. Прокинувшись ми помилувалися ще раз видом із нашого 46-го поверху.

І вирішили, що, як нареченим, нам належить розкошестувати, а отже – сніданок треба замовити в номер.

Омлети і капучіно, що не потрапили в кадр, були чудові, а ось млинці могли б бути і смачніші. Треба написати Трампу, що в його готелі млинці печуть так собі. Нехай відправить кухарів на курси підвищення кваліфікації млинців до України.
Поснідавши і зібравшись, ми спустилися в лобі і вимагали машину з валет-паркінгу. У Трамп-готелі цей паркінг безкоштовний, не рахуючи чайових у два долари, які чекає на "валет", що вивозить вашу машину до входу в готель. Але чекати видачі іноді доводиться досить довго. Ще одна нагода написати Трампу.
Коли машину вивезли і ми в неї вмостилися, виявилася проблема: знижений тиск у задньому правому колесі. Виявилася вона вже не вперше: за два дні до цього відповідний індикатор уже спалахував, я заїхав на заправку і підкачав колесо. На американській заправці насос вимагає монети, не як ізраїльських - безкоштовно. Жлобьє! Наступного дня, дня весілля, ми машиною не користувалися, і ось знову тиск знижений. Значить, це не випадковість, а покришка пошкоджена.
Наша машина була від Alamo. Цією прокатною компанією я користувався вперше, виявилося досить зручно: оформляють дуже швидко, а машину собі вибираєш на парковці сам. Потрапити тільки до прокатних контор в аеропорту Лос-Анджелеса важко: автобуса-шатла чекати довго, в перший, хто приїхав, можна ще й не влізти, та й їхати потім досить далеко. Напевно, від виходу з терміналу до входу в Alamo пройшло мінімум 40 хвилин, якщо не година.
Машини на аламівській парковці стоять розсортовані за класами, тобі просто говорять у якому секторі паркування клас, що відповідає твоєму замовленню, і вибираєш там будь-яку, яка сподобається. Нас виїзді службовець бере права, сканує наклейку на лобовому склі і таким чином прив'язує конкретне авто до твого контракту. Наскільки я розумію, можна взяти на парковці машину і класом вище, ніж у замовленні, просто з картки відразу спишуть додаткові гроші. Напевно, на це система розрахована. Але в нас і так було замовлено SUV.
Я вибрав ось цей Hyundai Santa Fe. На ньому ми дісталися з LA до Вегасу через пустелю Mohave (де і була зроблена ця фотографія).

Незрозуміло, де ми пошкодили колесо – бездоріжжям не їздили. А може, воно було пошкоджене від самого початку. Але, ясна річ, у Долину Смерті з пошкодженим колесом їхати не можна. Оскільки при замовленні мені з якоїсь акції дісталася "безкоштовна" супер-пупер страховка, що включає пошкодження коліс, то було вирішено просто заїхати до найближчого Alamo і поміняти машину. Найближчий – в аеропорту Вегаса. Там, правда, ситуація виявилася не такою райдужною, як була у LA. Паркування було порожнім і стояла черга стражденних, яким видавали машини, що прибувають, у міру надходження. Втім, нам запропонували, якщо не хочемо чекати, забрати відразу замість SUV машинку Nissan Altima. Пропозицією це ми скористалися, і не пошкодували. Машина дуже гарна, мені сподобалася. На відміну, до речі, від Santa Fe, якого я не був у захваті.
Ось наша Altima вже у Долині Смерті.

На карті я позначив наш маршрут від аеропорту Вегаса в Долину Смерті і назад до нашого Трамп-готелю. Google вважає, що чистої їзди 6 годин 17 хвилин. Схоже на правду: з усіма зупинками було, мабуть, 10 годин.

Перша зупинка крім заправки - на в'їзді до національного парку. Там потрібно сплатити в'їзд (30 доларів за машину), розташовані стенди з картами та всілякою корисною інформацією. Жодних служителів немає, оплачуєш сам в автоматі на кшталт тих, що на парковках. За ці гроші можна тусити в національному парку чи то тиждень, чи два, хоча нам це було не актуально. Все це господарство розташоване осторонь дороги, а не як у каньйоні Зайон, наприклад, де автомати оплати знаходяться прямо на хайвеї (і, здається, навіть є шлагбаум). Тому, коли я був у Долині Смерті вперше, у 2012 році, то взагалі не зрозумів, що треба зупинятися та щось платити, та проїхав "зайцем".
Якщо вже зупинилися, то треба пофотографувати околиці.

Наступну зупинку ми зробили на місці, де захотілося сфотографувати мальовничі скелі.

Потім виявилося, що ми не доїхали лише кілометр до знаменитої Zabriskie Point. Ось і вона:

Далі ми поїхали до "Візитор Центру" національного парку, але передумали до нього заходити, розвернулися та вирушили до Голден Каньйона.

Каньйоном можна пройти пішки назад до Забріскі Пойнт. Але в нас не було на це часу, та й взуття було невідповідним.
Дорога, якою ми тепер їхали, Badwater Road, йде вздовж дна долини, що знаходиться нижче за рівень моря. Щоб краще розглянути це покрите сіллю дно, ми повернули на путівець, West Side Road.

Види довкола фантастичні! Біле – це не сніг, це сіль! У середині квітня погода в Долині Смерті не була смертельно спекотною, але була цілком літньою. Градусів 26-28.

Далеко заглиблюватися по ґрунтовці не стали - дуже вже запорошено. Повернулися на шосе. Наступна зупинка - Badwater, найнижча точка США, 86 метрів нижче за рівень моря. На фото нижче видно машини, що їдуть уздовж схилу шосе Badwater Road.

Для зручності туристів на схилі позначено рівень моря:

Наступна зупинка була зроблена в місці, де шосе дуже близько підійшло до соляної повіхи. Я хотів зробити кілька кадрів цієї поверхні зблизька. Але не вийшло: необачно заглибившись у те, що, як з'ясувалося, насправді є соляним болотом, я провалився однією ногою по коліно. Ось як цей момент був зображений з боку:

Не те щоб витягнути ногу виявилося складно, але тапок з цієї ноги згинув у соляному бруді. Там поруч видно ланцюжок слідів, але це – не людські сліди. Тварина, мабуть, була набагато легша за мене :)
Другий тапок вижив, але був страшенно обліплений соляним брудом, і я кинув його на місці події. Шкода, добрі піжонські крокси були, куплені за 40 доларів всього за 2 дні до цього в моллі Fashion Show під нашим готелем.
Ось чому виникла потреба зупинки в аптеки для придбання нових капців. Бо ввійти в лобі Трамп-готелю босоніж я не ризикнув. А ось вести машину довелося поки що босоніж.
Незабаром сонце почало сідати. Ще кадри з останньої зупинки:

10/06/2024

Німеччина