Мексика. Навіть сама назва звучить заворожливо. Стародавні Майа та Ацтеки, мексиканські бандити в сомбреро з кольтом за поясом, що потягують текілу в брудній таверні… Давненько мені хотілося погостювати в цьому епічному краю. Та й випадок підвернувся потрібний – кубинська віза закінчилася, потрібно було виїхати на кілька днів і повернутися назад. Отже, мої 6 мексиканських днів у колі російської гідської тусовки.
Почну з того, що авіаквитки, як завжди, купувалися за день до вильоту, і звичайно на необхідні числа економ варіантів не знайшлося. Залишалося або виїжджати з Гавани не в Мексику, а в наступну за вартістю трансферу, Домінікану, або все ж таки купувати перший клас до Канкуна і летіти з подружкою у веселу мексиканську компанію російських аборигенів. Вирішивши справу на користь дружби, і віддавши кревні 360 доларів, я отримала заповітні квитки з усім комфортом зазначеного класу.
Різниця в 80 доларів (порівняно з економ) включає: очікування вильоту у спеціальному приміщенні з власною кафетерією та барною стійкою, кількість підходів до яких необмежена та безкоштовна; позачергове проникнення до будь-яких реєстрацій; зручні м'які широкі крісла всередині літака, разом із постійною увагою з боку стюардес, що закидають вас коктейлями та всілякими закусками; ну і, звичайно, підвищена кількість усмішок персоналу. Після випробуваного комфорту заново звикати до звичайного економ-режиму буде, скажу я вам, непросто.
До речі, віза до Мексики для росіян не потрібна, але не забудьте перед поїздкою заповнити спец. форму на сайті мексиканського консульства та роздрукувати її на принтері, інакше кукувати вам у рідних теренах. Та й любителям тягати з собою у подорож весь свій будинок, авіаперевізник Cubana дає можливість перевозити до Мексики багаж вагою до 40 кг, принаймні з Гавани та назад. Аеропортовий збір перед вильотом у Гавані становить 25 куків, а в Канкуні 296 мексиканських песо.
Злетівши і відразу сівши, траєкторією, напевно, трикутника, бо відстань між Кубою і материком близько 250 км, ми з подружкою вирушили до автобусної зупинки. Доїхати до Канкуна від аеропорту до автовокзалу, розташованого в центрі міста, коштує близько 50 мексиканських песо (якщо помножити на 2, приблизно отримаєш рублі). За порадою вищезгаданої Олі, яка прожила тут близько двох років, ми вибрали для місця перебування протягом трьох днів готель Ibis, цілком пристойний заклад всього за 50 доларів на добу на двох. До того ж, за зручністю розміщення цей готель найзручніше для шопінгу і вирішення різноманітних тусовочних справ, на відміну від інших готелів, винесених на пляжну косу на відстані 15 км від міста. А ось і вид із вікна на нашому восьмому поверсі:
Першого дня мене не залишало відчуття візиту до Хімки, поблизу Меги. Канкун не вражає особливою красою. Невелике курортне шалено заасфальтоване містечко, без натяку на паркові зони і всякі природні надмірності погані. Тротуари для пішоходів зустрічаються нечасто, бо кому ж на думку прийде, йти в магазин пішки, а не на машині, яких тут багато. Торгові центри всіх мастей та напрямків нагадують рідну Москву.
За необхідністю, витративши неабияку частину енергії і позитиву в «чорних дірах» мегамолів, бо кубинський дефіцит певних товарів змушує шукати їх на стороні, було прийнято рішення влитися в місцеву діаспору російських товаришів, яких тут якщо не вдосталь, то зовсім вже і чимало. Першого ж вечора прильоту нас покликали на «відвальну» вечірку дівчини Маші, яка працює в Мексиці гідом, де зібралося не менше десяти співвітчизників та місцевих приятелів. На другий день навідалися до старих товаришів, які переїхали з Гавани до Канкуна і пригощали нас найсмачнішою «Маргаритою». А на третій день здійснили обхід знайомих турів. фірм, де працюють ще кілька десятків знайомих.
Таким чином, екзотика подорожі до заморської країни, дуже нагадала наш візит до Москви три місяці тому.
Вирвавшись з кола візитів і шопінгу, я з'їздила таки на ту саму пляжну косу з готелями, в яких селяться всі туристи, що приїжджають, в основному, американці.
Якимись винятковими особливостями сіва коса не має, просто довга вузька смужка піску, що оминає місто буквою «Г». Але колір води не залишив мене байдужою, такий блакитний відтінок, кажуть, дає якийсь мінерал, удосталь розосереджений на узбережжі. Сам пляж досить тихий і безлюдний, порівняно з Плай дель Кармен, про яку пізніше. Таке враження, що Канкун відвідують старші люди, які чекають від відпочинку спокою з білим пісочком і блакитним океаном.
Добиратися до коси неважко, бо з громадським транспортом у Мексиці все гаразд, та й вартість проїзду не може не тішити: напівпорожні мікроавтобуси на кшталт Пазіків, що колесять межу міста з інтервалом в 1-2 хвилини, беруть 6 песо за проїзд. Вартість квитка до пляжу трохи дорожча, 8 з половиною песо. Для любителів комфортної їзди на Таксі єдиний тариф по центральній частині міста близько 25 песо.
Наситившись Канкунськими магазинами, мені належало вже самостійно, бо Ольга виїжджала назад до Гавани з чистою совістю та порожнім гаманцем, вирушити до містечка під назвою Playa del Carmen, де проживає наш друг і за сумісництвом місцевий гід – Володя Тюряєв.
Плая - особливе місце, невелике курортне селище в 60 км від Канкуна, що розповзлося по прибережній лінії, чимось нагадав Анапу з її численними лавками і маленькими кафешками на променаді, а чимось неорганізований Казантип з вічно натовпами, що вічно тусуються, міняють та яких тут удосталь, кожні 20 хвилин.
Першого ж вечора, практично зістрибнувши з підніжки автобуса, Володя повів мене до місця проведення етапу чемпіонату світу з кайтсерфінгу MINI Kiteboard World Tour PKRA у дисциплінах Racing & Freestyle Pro.
Мені не пощастило, із чотирьох днів змагань я потрапила лише на останній, коли через повну відсутність вітру, скасували заїзди та просто провели церемонію нагородження. Протягом деякого часу спортсмени чекали хоч найменшого поривника, а найбільші оптимісти навіть надули кайти.
Зі згасанням надії все більше учасників почали займатися всілякою пляжною фігнею, яка хоч якось допомагає забути, як наприклад ця мексиканська райдерша на серфі з веслом, яка невтомно орудувала ним протягом декількох годин.
Або хлопці, які вибрали щось на кшталт пінг-понгу тільки без столу.
Решта ліниво лежала у витягнутих позах на теплих дошках чилауту, до остаточного рішення припинити очікування і перейти вже до алкогольно-тусувальної частини.
І хоч я сама каталки не бачила, але прикладу не моє фото з перших днів змагань, надибане із сайту самого івента.
Що мене найбільше вразило в Плаї, те, що в цьому, здавалося б невеликому містечку, далеко від цивілізації, може відбуватися така постійна движуха. Склалося враження, що селище це зовсім не спить, що воно населене мільйонами туристів, що веселяться, танцюють, грають у волейбол, одружуються тут і роблять багато іншого. Пройшовши лише 500 метрів, ми побували на двох весіллях:
І чорне яскраве весілля з великими попами:
Звичайно, не всі можуть дозволити собі релакс та фієсту навіть у курортній зоні, як, наприклад, ці товариші, зайняті фотосесією:
Сидіти в Плаї дель Кармен у кімнаті готелю неможливо, життя кипить і до 11 ночі досягає апогею, коли марнотратники життя поспішають зануритися в клубне життя, що зробити тут можна через кожні 10 кроків, бо місцеві клуби тіснять один одного протягом усієї набережної і не мають будь-які загороджувальні стіни, так щоб перехожі чули гуркіт динаміків і бачили відвідувачів, що танцюють.
Вхід до більшості клубів безкоштовний, музика та бар на будь-який смак. Для дівчат передбачені ночі блаженства, які називають Lady's night, під час яких весь бар віддається в наші ніжні ручки абсолютно безоплатно. Такі спец. пропозиції існують у кожного клубу в різні дні тижня, тому знаючи цю ситуацію, жіноча компанія може бюджетно «гуляти» всю відпустку.
Також у Плаї розташований знаменитий у цій місцевості клуб Coco Bongo (як у фільмі «Маска» з Джимом Керрі), працює він за принципом «платиш 55 доларів за вхід, і твори всередині чого завгодно твоїй неприкаяній душі». Клуб цей має величезну популярність і збирає величезні черги зовні.
Ну і як на будь-якому серф або кайт пляжі, у Плаї є свій власний бар для своїх під назвою Pura Vida. Фотографувала я до десятої вечора, тому ми застали бар у вигляді тихого затишного чилаута без натовпу спортсменів, що гомонять, але ось після 23.00, після повернення назад вже без камери, пропхатися всередину було вже неможливо.
Танці і тривалі прогулянки, як відомо, викликають не тільки перевтому, а й звірячий апетит, що зовсім не проблема на мексиканських вулицях, що рясніють всілякими закусочними, де голодний турист може купити їжі під будь-який варіант гаманця. Мені, як затятому бомжу, припали до вподоби місцеві забігайлівки з комплексними обідами в 30 песо і швидкі перекушування кількома тако, нафаршированими різними видами вогненної начинки.
Вічне свято – це звичайно добре, але забувати про Мексику з історичної точки буде великим упущенням. Численні оповідання про передбачення кінця світу і навали інопланетян вже довгий час підігрівають цікавість туристів, що знову прибувають. Так і я вирушила до стародавнього міста Тулум з руїнами портового міста, що належить цивілізації Майа.
Володя допоміг мені гарно вписатися в екскурсійну групу своєї приятельки, яка так само працює в Мексиці російськомовним гідом. Неминуча доля гуляти в компанії тридцяти співвітчизників з лишком компенсувалася спогляданням напівзруйнованих кам'яних споруд, більшість з яких несла в минулому призначення як тварин, так і людських жертвоприношень. Витесані лики богів на стародавніх стінах проводжали нас поглядом своїх величезних сірих очних ямок. Гігантські ігуани грілися на сонечку, підставляючи лускаті черевці під тепло і зовсім не чекаючи підступних пендалей від русо туриста.
Містечко Тулум не відрізнялося ні розмірами, ні значимістю навіть у далекому минулому, але його мальовниче розташування на блакитному березі океану змушує побігати з камерою, захоплено знімаючи листівкові краєвиди.
Враження від прогулянки залишилися найсприятливіші, правда під кінець не обійшлося таки без інциденту, коли гід безтурботно дав дозвіл деяким своїм підопічним залізти за огорожу і фотографуватися в безпосередній близькості старожитностей. Природно, російському допитливому розуму, терзаемому вічними питаннями і жагою пригод цей дозвіл відкрило дивовижні горизонти, як, наприклад, карабкання на високу стіну однієї з пірамід, що й було зроблено одним з відважних героїв дня. Під крики охоронців, що збіглися з усіх кутів, нашому товаришеві довелося в спішному порядку спускатися по тендітній конструкції вниз, що викликало рясне падіння найдавніших цеглин і в результаті повне обсипання однієї зі стін. Таких розширених від жаху очей доглядачів, які споглядали неминуче руйнування реліквій у гробовому мовчанні, я ще не бачила свого короткого віку.
Згодом винуватця і гіда повезли на подальший розбір польотів у поліцію, а решта тихо і мирно закінчили огляд пам'яток колективним купанням біля підніжжя старовинних язичницьких храмів.
Так у постійному русі, зустрічах, веселощі та насолоді відмінними умовами для відпочинку і пройшли мої 6 мексиканських днів, що залишили в пам'яті настрій вічної фієсти.
