Розповім трохи про Ванкувер, місто в канадській Британській Колумбії, в якому мені пощастило прожити вже понад два роки.
Спочатку мій контракт передбачав переїзд до американського Сіетлу, але виявилося, що робочих віз до США за рік видають лише обмежену кількість, розігруючи їх між аплікантами у випадковому порядку. На цей раз фортуна повернулася до мене задом і я пролетів повз Сієтла.
Натомість надійшла пропозиція попрацювати поки що у Ванкувері, а за бажання податись на американську робочу візу на наступний рік. Треба сказати, що як до Ванкувера, так і до Канади в цілому, я мав дуже скептичне ставлення.
Про Канаду я знав, що вона на півночі, отже, там має бути холодно, особливо взимку. Канадці люблять грати в хокей і роблять це добре, а між хокейними матчами ці бородатие мужики валять ліс сокирами, розмовляючи між собою одразу англійською та французькою мовами поперемінно. З таким багажем стереотипів я прилетів сюди.
Про Ванкувер я не знав взагалі нічого, крім того, що тут не дуже давно проходила Олімпіада.
Перше враження теж було якимось не надто натхненним - на перехресті поряд із будинком, де я тимчасово оселився, сидів не дуже чистий бомж і випрошував дрібницю. Після Кореї, де за три роки життя з таким контингентом доводилося стикатися всього кілька разів, та й то десь на вокзалах, контраст був не на користь Канади - з жебраками тут зустрічаєшся регулярно.
Але вже після кількох місяців це місто завоювало моє серце. Переїжджати до Сіетлу, особливо після поїздки до нього на вихідні, відпало будь-яке бажання.
У виборі між США та Канадою мій вибір зупинився на Канаді. Про це рішення я досі не шкодую, хоча кілька разів закрадалися сумніви, але тільки коли курс канадського долара став досить відчутно просідати по відношенню до своєї південної тезки. Але це швидше в мені говорив раціональний підхід, емоційно я все ще на стороні Канади.
Ванкувер прекрасне місто. Я виходив його вулиці вздовж і впоперек і, хоч мені і є, що про нього розповісти, здебільшого це буде фотонарис.
Оселився я в даунтауні, що з трьох боків оточений водою. Майже як у широко відомій у вузьких колах пісні про Владивосток.
Всі ці кораблики, що снували туди-сюди, не припиняють радувати око, яке за два роки вже мало, за ідеєю, звикнути до такого видовища.
Я не можу назвати це місто надзвичайно цікавим із туристичного погляду.
Однак кілька днів тут, безумовно, можна провести, не скучивши.
Часто випадково можна натрапити на щось цікаве.
Щось дивне.
Або щось відверто потворне.
Тут, на відміну від моєї стереотипної вистави, ніхто не говорить французькою, крім туристів з Франції чи провінції Квебек.
Китайська мова тут значно популярніша за французьку.
Десь навіть було написано, що Ванкувер це «найазіатське» місто в Північній Америці. За достовірність не ручаюся, але схоже на правду. Тож для любителів екзотичної кухні тут рай.
Взагалі це дуже інтернаціональне місце. Ідучи вулицею, можна почути десятки різних мов. Цим місто нагадує Нью-Йорк у мініатюрі.
Толерантність до всього тут зведена до рангу культу. На вулиці іноді можна зустріти таких колоритних персонажів, на яких в інших місцях постійно витріщалися б перехожі, згортаючи шиї, а тут це максимум викликає легку посмішку. Люди звикли, здається, до будь-якого можливого способу самовираження.
Це не дивно, тут постійно щось відбувається. То якийсь косплей...
…то зомбі парад…
…то «заплив полярного ведмедя» першого січня.
Люди люблять відчуття свята. До Хелловін починають готуватися за пару місяців. Практично відразу після Хеллоуїна оформляють вітрини до Різдва, потім до Дня Святого Валентина, і так далі - цілий рік.
Найнесподіванішим у Ванкувері для мене став клімат. Влітку тут спекотно. Навіть можна купатися в морі, хоч і недовго – вода у затоці все-таки досить холодна.
Дивно, що тут тепло взимку.
Температура вкрай рідко опускається до нуля. За два роки в даунтауні я бачив сніг всього двічі, по одному на зиму, але навіть він тут же танув, ледве торкаючись землі.
Щоправда, восени та взимку є один дуже великий мінус – постійно йде дощ. І це, мабуть, головна вада цього міста. Коли за вікном бридко мрячить 25 днів із 30-ти - це дуже пригнічує, хочеться на стінку лізти.
Кожен бореться із цією зимовою депресивною часом по-різному. Хтось шукає якісь розваги під дахом, як музеї, кіно, бібліотеки, виставки, ресторани, торгові центри. А хтось їде за межі міста. Наприклад, кататись на лижах. Добре, від'їхавши всього 150-200 км можна потрапити в зовсім інший зимовий клімат, де буде достатньо снігу.
Говорять, що живучи у Ванкувері, вранці можна покататися на лижах, а ввечері позасмагати на пляжі. І це справді можливо навесні, коли в горах ще повно снігу, а в місті вже стоїть літня спека.
З погляду екології тут теж повний порядок. Величезну частину міста займає Стенлі Парк.
По суті це просто шматок дощового лісу, через який проклали павутину стежок.
Дуже приємне та популярне місце для прогулянок. Подекуди тут забуваєш, що зовсім поруч гуде досить великий мегаполіс.
У парку можна зустріти безліч різних представників тваринного світу: гуси, качки, білки, бобри, скунси, навіть, як це не дивно - черепахи. Але найбільше мене розчулюють єноти, ніколи не можу пройти повз, не зробивши кілька фотографій.
На узбережжі часто можна побачити тюленів, а кілька разів на бухту навіть запливали кити. Думаю, мало яке місто може похвалитися такою різноманітністю тваринного світу в межах міста.
У Британській Колумбії взагалі схиблені на екології. Навколо велосипеди, вегетаріанські ресторани та електромобілі.
Стенлі Парк далеко не єдине місце, де можна доторкнутися до природи. Наприклад, у Північному Ванкувері можна пройтися підвісним мостом над каньйоном. Квиток коштує близько 40 $, що, звичайно ж, грабіж. Але це туристичний атракціон, куди приїжджає безліч людей.
При цьому кожен місцевий, що любить лісові прогулянки, знає, що є підвісний міст нічим не гірший, майже без людей і безплатний. Просто потрібно доїхати автобусом до Лінн Веллі.
Ще одне популярне місце на околиці міста – гора Грауз. Тут ви маєте дві опції. Або ви платите 45 $ за підйом на гондолі.
Або ви розплачуєтеся своїми ногами і тупаєте на майже кілометрову висоту пішки по дуже популярній стежці Грауз Граїнд. Якщо ви не звикли до походів у гори або не впевнені у собі, то краще навіть не починати. Іти потрібно постійно нагору з пристойним ухилом. Коли я піднімався вперше, я був зовсім непідготовлений до такого атракціону і прокляв все на світі. Зараз, після того, як захопився хайкінгом місцевими горами, це здається смішним. Тепер ми час від часу забираємося туди як вправу.
На стежці висить запобіжна табличка, що в лісі можна зустріти ведмедя. Чесно кажучи, тут за день проходить стільки людей, що дуже сумніваюся в актуальності цього попередження. Хоча, всяке може статися - ведмедів на околицях справді багато.
Ось і на Грауз, на обгородженій ділянці, живуть два гризлі. Їх колись врятували ще малеча, і тепер це дуже популярне місце для того, щоб зробити безпечне фото ведмедя.
На горі є розваги для будь-якої пори року. Влітку тут можна побачити різні вистави або пообідати на терасі ресторану. Звідси починаються кілька стежок, або як їх тут називають трейлів, у більш дикі місця. Зрештою, зверху відкривається чудовий краєвид на Ванкувер.
Взимку тут можна покататися на ковзанах або на гірських лижах. Незважаючи на те, що в місті взимку дощ, на цій висоті воно змінюється снігом.
Не все, звичайно, у Ванкувері так чудово і райдужно, як хотілося б. Є тут свої недоліки. Це дуже дороге місто. Особливо на ринку нерухомості ціни давно перевалили за розумну межу. Уряд намагається якось із цим боротися, наприклад, запроваджуючи додатковий податок на придбання нерухомості для не резидентів, але поки що жодних заходів до ладу не працюють, а ціни тільки зростають.
Обов'язкова страховка на машину теж коштує якихось шалених грошей. Я плачу дві з половиною тисячі на рік, і це практично найбільший базовий мінімум, який тільки можливий.
Ще тут багато безхатченків, які найчастіше сплять прямо на вулицях даунтауна. Особливо велика їх концентрація на сумно відомої у Ванкувері вулиці Іст Хастінгс, куди благополучні люди намагаються не потикатися. Тут взагалі якийсь свій окремий світ із дуже каламутними та іноді ненормальними персонажами. В принципі, якщо по ній пройти нічого страшного з вами не станеться, але побачите багато не дуже приємних сцен із життя наркоманів та напівбожевільних.
До речі, до марихуани у Ванкувері ставляться дуже спокійно. Офіційно вона ще не легалізована, але все до цього йде, і реально ніхто за її куріння штрафувати не буде. Іноді прихильники легалізації навіть влаштовують розпродаж прямо в центрі міста, а поруч чергує поліція, і стоять швидкі. Але про це я якось напишу окремо.
В цілому ж, незважаючи на невеликі недоліки, Ванкувер напрочуд приємне для життя місто. Люди тут здебільшого намагаються вести здоровий і активний спосіб життя, що задає тон іншим менш активних жителів, змушуючи частіше вибиратися з дому.
Загалом, приїжджайте – вам сподобається. Тільки не взимку, бо промокніть.
