Якби ще минулого року ви запитали мене, де в США я найбільше хотів би побувати, то я відповів би, що якщо йдеться про штат, то, мабуть, це Аляска, а якщо про місто, то це, безумовно, був би Детройт. Чому саме Детройт, а не, скажімо, Нью-Йорк, або Вашингтон, або Сан-Франциско, або Лос-Анджелес?

Щось я зачастив про кораблі, так недовго і човном обзавестися. Але на відміну від минулого посту, цього разу ми поговоримо не стільки про кораблі, скільки про містечко Пауелл-Рівер та одну його досить цікаву пам'ятку. Саме містечко на 13 тисяч жителів (16 тисяч з околицями) не можна назвати туристичним.

Кожна пустеля, незважаючи на спільний знаменник (ну ж пустеля!), унікальна і неповторна. Кожна пустеля відрізняється кліматом, кольором і формою піску, рослинністю, конфігурацією барханів, наявністю (або відсутністю) гір і скель, і нарешті просто атмосферою.

Пам'ятаю як я вперше побачив кручі Колумбії коли ми гнали до Yellowstone уникаючи головного шосе – це було дивно! Звичні нам прибережні гори змінювалися полями і раптом з нізвідки виросли круті скелі з стрункими рядами базальтових стовпів навколо чогось, що з натяжкою можна було б назвати каньйоном завширшки кілька кілометрів. Кілька хвилин — і знову навколо поля. Тоді я ще сказав: «Уау, що це було? Нам обов'язково треба буде сюди повернутися!». Однак приблизно в цей же час в Ухані один китаєць збирався на ринок купити трохи рису і пару кажанів, а далі ви знаєте.