Аранські острови не можна назвати серцем Ірландії. Для серця вони дуже далеко відкинуті з інших основних органів – в Атлантику, у бік Америки. Швидше три острівці можна порівняти з виворотом старого костюма. Якщо відшмагати підкладку, то можна побачити, якого кольору була тканина, поки її не вибілило сонце і не роз'їла вода.
Ми прибули на найбільший з Аранських островів – Інішмор. Він і справді великий, завширшки кілометрів зо три, а завдовжки – всі двадцять. Як і інші два, Інішмор входить до Гельтахту - загальна назва для всіх місцевостей, де гельська мова продовжує залишатися зиком живого спілкування. Багато написів так і не перекладено англійською. Ну, для незрозумілих - поруч картинка.
З приводу нетуристичного сезону половину барів уже закрито, решта закривається о восьмій вечора. Після дев'ятої знайшли одне єдине місце, де можна перекусити. Смачно, але недешево – майже 30 євро «меню» на одного. Втім, взяли одне на двох і залишилися ситі. Особливо налягали на інішморський хліб - він тут зовсім особливий, такий коричневий, в міру розсипчастий, трохи, в міру, солодкуватий.
Ми зупинилися в B&B під назвою - Ard Mhuiris. Як це читається – не питайте.
Ірландський сніданок відрізняється від англійської лише наявністю «чорного пудингу» - схожий на смажену кров'яну ковбаску.
Заправляє в цьому будиночку сімейна пара похилого віку. Господиня усміхнена, ввічлива, але доброзичливість її не безмежна. Коли в день від'їзду йшли вранці гуляти, не дозволила залишити у холі невеликий пакетик. Довелося зіграти нечесно - звернутися з цим же питанням до її чоловіка, який виявився поступливішим.
Відходиш трохи подалі від обжитого пірсу – і ловиш прикмети ірландського острівного побуту.
Ось за цією непомітною екзотикою ми приїхали на острів. Коні, що вільно пасуться, кам'яні огорожі, садова будка, перероблена з корабельної рубки, статуя мадонни біля дороги.
По прибережних дрогах можна блукати годинами і більшу частину часу ти будеш на самоті. Каміння, скелі, море. Запах водоростей. Низько підвішене сіре небо. Сидів би годинами. Повне відчуття загубленості на краю світу. Думаєш, що вже Британія сприймається як край Європи. Ірландія – щось заховане в мішку Британії, ще далі віднесене атлантичними хвилями. А Інішмор – і взагалі, десь за основною Ірландією.
У ці краї приїхав шукати своє фамільне коріння Мартін Мак-Донах, що народився в Лондоні. Підсумком його прогулянок по сільських доріжках і посиденьок у місцевих барах стала сценічна трилогія - "Калека з острова Інішмаан", "Лейтенант з острова Інішмор" і "Примари з острова Інішер" (остання п'єса до цього Мак-Донах не оприлюднена, оскільки автор " вважає її погано написаною»).
Якщо ви не театральний завсідник, то з творчістю Мак-Донаха, можливо, знайомі з фільму «Залягти на дно у Брюгзі». Він і сценарій до цього фільму написав і режисером виступив. Якщо фільм ви дивилися, то певне уявлення про драматургію Мак-Донаха маєте. П'єса приблизно про те саме. Але насправді сьогоднішній Інішмор – місце досить мирне, хоч і з багатою історією. Докладніше розвину цю тему в наступних постах.
